Вишебаба Дови Ліхтарі
Вишебаба Дові Ліхтарі
Я тепер не запалюю світла, від слова зовсім
Ніч прийде і вона буде мати твоє волосся
Часом з вікон заклеєних випаде промінь з пилом
Наче та сивина, що в ці дні ти собі нажила
Я занурююсь в ніч, мов лягаю в твої обійми
У молитвах своїх не проси зупинити війни
Не проси нездійсненного нам, а самий лиш мізер:
Загасити зірки та сховати подалі місяць
Уночі невідомо за ким калатають дзвони
Уночі наші ріки й струмки не такі червоні
Павутиння пітьми зашиває в будинках діри
І цього нам достатньо, щоб мати ще крихту віри
Духи дому оплакують протяги коридорні
Всі слова про любов застрягають клубком у горлі
Та коли буде можна без жаху відкрити очі
Повертайся, промовимо їх наче вирок ночі
